А нещодавно у видавництві "Бомп'яні" вийшла нова книжка — "Гримни!" (Gridalo), яку я б щиро порадив старшокласникам — реальні люди й вигадані персонажі показують на власному прикладі, як ставити чоло примусу й відстоювати свободу. От тільки навряд чи хтось наважиться видати таке в Україні: попиту на сміливість і свободу думки нема, як не було за радвлади. Що ж, перекладами з італійської, сподіваюся, тішитиме нас і далі незрівнянна Мар'яна Прокопович — але то будуть інші книжки, безневинні. А фрагмент у моєму невмілому виконанні ви знайдете далі.
_____________________________________
ВІЧНИЙ ВАРТОВИЙ
Ціна боягузтва — завжди й винятково зло.
Олександр Солженіцин
Коли кортить дізнатися, до чого можуть дійти ті, хто тобою розпоряджаються, в примусі до законів і підриві хисткої рівноваги демократії, зваж, наскільки все просякнуте ритуалами. До ритуалів належить, скажімо, манера вдягатися на публіці. Хто прагне служити людям, не прив’язує ту службу до власної персони, не вбирається химерно, а носить те, в чому ходив, перш ніж зробитися посадовцем. Навпаки, політик, який змагає лише до влади, щораз більшої, ретельно добирає, в чому з’явитися перед очі посполитих. Отут пильнуй: хто доносить думки через убрання, той, видима річ, не довіряє ані словам, ані демократичній спірці, ані виборам, бо якби зважився на таке, вийшло б на яв, що його думки таке насправді: пустомолотство. Куди зручніше йому висловлюватися жестами, символами, наїздами камери, підморгуваннями, погрозами, образами й, звісно, театральними шатами. Стережімося: не траплялося в історії, щоб це вилилося бодай у щось добре, особливо як замість шат був однострій.
Хто носить однострій поза службою, до якої приставлений, у неслужбовий час, натякає: він не рівня решті. Ніби каже, що він — вічний жандарм, вічний вартовий, який пантрує добрих підданих. Промовляє тобі: «Спи спокійно, а я тобою заопікуюсь! І за мирний сон офіруй мені право пантрувати себе».
А хто допантрує «злих» підданих? Тих, хто йде проти течії? Тих, хто дратує проводирів? Тих, хто викриває вади? Вони теж спатимуть мирно? Чи їм однострій співає іншої: «Начувайтеся, як будете проти, підноситиме голос, то лихо вам буде»?
Тобі скажуть: хіба ж це погано? Носить собі хтось однострій. Ти що, проти поліції? Та годі, всі державці ходили в одностроях! Еге ж, але за обставин виїмкових, коли очільник держави мусив зробитися поліціянтом на день, у силу обставин, короткочасно. Не однаково — бути губернатором чи міністром, поліцаєм чи військовиком.
Тобі скажуть: силам правопорядку належить шана; що тобі не так? А ось що: міць демократії — в розділенні повноважень; не має поліція челядникувати в політиків, не має однострій служити насильству. І ще одне: за демократії вбираються в однострої, коли в країні війна, а виборний очільник — ще й славетний воєначальник. Ба навіть тоді це загрозливо.
Бо, знаєш, однострій потрібен, щоб розділяти, впадати в око, тримати напоготові, щоб умить показувати: той, хто його носить, — несе службу. Однострій — запорука певності тих, хто його бачить перед собою. Халат лікаря чи санітара, сутана священника кажуть: ця людина служить тим, хто однострою не носить, дозволяє без слів розпізнати, до кого звернутися. Політик, натомість, ховає під одностроєм свою суть, а це підступ. Санітар убирається в білий халат і бахіли, щоб краще робити свою справу, вберегти повсякденне вбрання, не порушити стерильність; а ще для того, щоб його відразу впізнавали пацієнти. А політикові навіщо бути впізнаваним?
За демократії сили правопорядку мають підтримувати вкрай делікатну рівновагу, задля чого триматися рівновіддалено від усіх політичних сил. Тоді як за диктатури сатрап радо натягає однострій, щоб бачив кожен: немає ніякої рівноваги, тепер він командує рушенням чи поліцією; інакше кажучи, показує геть усім: збройні люди підкоряються йому й нікому іншому. Фідель Кастро десятиріччями не показувався громаді без однострою. Логіка його була питома для всіх соціалістичних держав: народ і армія єдині, я головнокомандувач армії, а значить — проводар народу. Відповідно, зазіхнути на Фіделя означало потрапити під удар усіх сил режиму. Лише в рідкісних оказіях Фідель Кастро з’являвся в цивільному: скажімо, 1998 року, на зустрічі з Папою Іваном-Павлом ІІ; і не випадково по тій зустрічі були звільнені численні політв’язні. Знявши однострій, він ніби казав понтифікові: «Я прийшов з миром!» — так само, як і цивільний, убираючись в однострій, ніби каже: «Я йду на війну». Проти кого б це?
Військовий однострій носив Каддафі, показуючи наочно, що командує військовою потугою, підкореною силою зброї, кажучи підданим: «Тримаю вас залізною рукою». Не дивина, що під його орудою Лівія перетворилася на суцільну казарму.
Але ж, — спростуєш ти, — за демократії теж ходять в одностроях. Он і Вінстон Черчіль убирався по-військовому. Авжеж, убирався — коли Англія воювала. Це показувало, що Черчіль командує збройними силами в той час, коли годі обійтися без «сліз і крові», коли вся його вітчизна піднялася на герць із Гітлером. Але вже в Ялті перед Сталіним, убраним в однострій «генералісимуса Радянського Союзу», постав Рузвельт, і його цивільне вбрання гримнуло, хоч сам він не зронив і слова: «У нас це дозволено лише Ейзенхауерові».
Запам’ятай: командувач носить однострій не для того, щоб похизуватися ним, мов на підмостках, ідея однострою — показати, що збройні сили є й готові діяти. Хто вдягнув однострій, рано чи пізно візьме до рук зброю: я у війську, я в поліції, вітаю, вливаюся до лав, ототожнююся. А може, той, хто вдягає однострій без потреби, воліє повідомити, що встановлено надзвичайний стан? Ти про це не знаєш, а він знає, бо він тут головний. Він усе знає, та тобі нічого не каже, бо він про тебе дбає, він пантрує дітей, своїх підданих.
Гримни на весь голос: ти не дитя! Гримни, що не просив його вбиватися вдень і вночі, не знімаючи однострою, щоб тебе вбезпечити, бо як йому не перешкодити, будь-яке невдоволення його діями сприйматиметься як загроза безпеці.
Завваж, коли пригадуєш найгірші в світі диктатури, перед очима завжди постає чоловік ув однострої: Гітлер, Сталін, Мусоліні, Каддафі, Фідель Кастро, Піночет, Омар аль-Башир, Мобуту Сесе Секо. Самоправці, які змушували тебе вірити, ніби вони не звичайні люди, а втілення вищої історичної функції.
Однострій ватажка — знак його керми. Командир в однострої завдячує орудою не виборові рівних, а «харизмі», вищому «достоїнству».
То гримни! Не давайся в оману безмовним ритуалам, навернися до тих, хто не виходить за межі демократичних приписів і повноважень, пам’ятай, що твій голос — не вподобайка на хвилі відрухової приязні; перш ніж віддати його, поміркуй, дослухайся, зістав дані. Коли тебе запевнятимуть, ніби можна видобути вогонь тертям двох паличок, скажи, щоб показали, як це робиться... Похрін тобі, що обізвуть «ботаном».
У чому б не переконував тебе політик, порадь йому припинити витягати кроликів з капелюха: йому ні до чого акторська принадність, не вразити тебе він має, а довести, що спроможний робити щось до пуття — бо коли в тебе перегрівся й заклинив двигун, ти тягнеш авто до майстерні, а не до перукарні.
І нехай не чарують тебе безмовний жест, театральна гра без слів, прихований ритуал.
Я вже знаю: на тебе все це не діє. Тобі воно байдуже.
ГРИМНИ: Я НЕ ДОЗВОЛЮ ЗРОБИТИ З СЕБЕ ЗБРОЙНОГО ОПОЛЧЕНЦЯ НА ЖОДНІЙ ВІЙНІ!
No comments:
Post a Comment
Note: Only a member of this blog may post a comment.