Юкіо Місіма. Мій друг Гітлер

Не всі здогадуються, що Юкіо Місіма написав чимало творів, сказати б, у «тренувальних» цілях, бо його творчий геній підніс і ці твори на вершини красного письменства чи драматургії.

Такими були «парні» п'єси — «Маркіза де Сад» та «Мій друг Гітлер». У першій автор поставив собі задачу обмежитися винятково жіночими ролями, в другій — самими лише чоловічими. Обидві історичні. Обидві не з японського життя. 

Першу ваш покірний ревно переклав, на ходу вивчаючи особливості сценічного мовлення й драматургічного тексту; зате ж і мав утіху двічі бачити на найкращих сценах Україні — в театрах імені Франка в Києві й імені Шевченка в Харкові (у Львові, провінційному містечку з відповідно хутірськими звичаями, місцевий театр позаторік не завдав собі клопоту не те що запросити мене на прем'єру, а навіть повідомити, що ставлять «Маркізу де Сад»). Другу — ні: кільканадцять років тому через примху видавництва, що проігнорувало мої пояснення про «парність» двох п'єс Місіми, видали лише першу; та й то не мій переклад, а сяк-так зляпаний якоюсь дівчиною, перепрошую, «дипломованою японісткою», текст під химерною назвою «Жінка маркіза де Сада».

Мій давній приятель, більше вже киянин, ніж японець, Хіроюкі Еґава, написав наукову статтю про те, як у російському перекладі славетний Григорій Чхартішвілі злегковажив особливостями чоловічої мови японців, якими Місіма щедро наділив героїв п'єси — Гітлера, Рема, Штрасера й Круппа. Що ж, замолоду мені було цікаво розв'язувати складні перекладацькі задачі (зробити текст «Маркізи де Сад» таким, щоб він «звучав» зі сцени, було якраз однією з них); нині я до цього охолов, імовірно, назавжди.

Тож п'єси «Мій друг Гітлер» ви, шановні читачі, рідною мовою не прочитаєте. Ані вистави українською не побачите.